В умовах сьогодення гостро постали перед людством
екологічні проблеми: забруднення ґрунтів, повітря, водойм токсичними відходами,
вимирання десятків видів рослин та тварин, озонові діри, збереження генофонду
та ін. Головною причиною усіх негараздів природи була і є людина. Не
усвідомлюючи свого місця у навколишньому природному середовищі, вона шкодить
насамперед собі, своїм нащадкам. Ось чому зараз перед учителями та вихователями
стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з
найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості.
Молодший шкільний
вік сприятливий для розвитку в учнів основ екологічної культури. Самою природою
обумовлено соціальне призначення дитинства – адаптація дитини до природи і
суспільства, здатність брати відповідальність за свої вчинки перед людьми,
рослинним і тваринним світом. Початкова школа дає можливість сформувати
пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшої бази вивчення
природничо-математичного циклу, виховувати особистість, яка усвідомлює місце
людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття
взаємозв’язків і взаємозалежностей у
природі, вивчення та дослідження куточків рідного краю.
Знання про природу розвивають ерудицію, світогляд,
мислення, мовлення, волю, почуття, уяву, творчі та дослідницькі здібності,
спостережливість, екологічну культуру, позитивні моральні якості, навички
навчальної праці, різноманітні теоретичні й практичні способи діяльності,
зокрема способи пізнавальної діяльності, сприяють успішній адаптації у
навколишньому середовищі.
Дієвими засобами екологічного виховання
учнів є:
Ø
Тренінгові вправи, яскравим прикладом яких є екологічні
казки. Учням пропонують згадати в своєму житті якісь факти або події, пов’язані
з природою (асоціації можуть бути як позитивні, так і негативні), які вразили
їх настільки, що залишились у пам’яті. Приблизно через 10 хв. роздумів можна
починати слухати «екологічні казки». Для допомоги учням можна запропонувати
папір, олівці або фломастери.
Ø
Заняття-тренінги, які бажано проводити на відкритому
повітрі, в мальовничому природному куточку. Це дає можливість учням глибше
відчути свій зв’язок з живою природою. Крім того, вправи та режими, передбачені
тренінговою формою роботи, найвдаліше реалізуються саме в природі. Особливого
значення при проведенні таких занять набуває робота з відчуттями, коли учні
після відповідного завдання обмінюються своїм почуттєвим досвідом перебування в
природі.
Ø
Творча «терапія» – відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних засобами мистецтва.
Досить широко можуть бути використані засоби образотворчого мистецтва, ліплення
(глина, пластилін), моделювання природними матеріалами, музика. Доцільно
використовувати творчу «терапію» в структурі екопсихологічного тренінгу після
вправ на емпатію (співпереживання) та ідентифікацію з природними об’єктами. В
структурі уроку творча «терапія» вдало інтегрується на будь-якому етапі його
залежно від інформації, яку подає вчитель.
Ø
Імітаційне моделювання – прогнозування та
демонстрація природних процесів і фрагментів екологічної реальності шляхом
відбиття створеної моделі через особистісну включеність у неї.
Пошук відповіді на
питання – як вчити – виводить на категорію методів навчання. В екологічному вихованні та освіті діють, зокрема, загальноприйняті методи
виховання і методи екологічного виховання:
v Метод
екологічних асоціацій Прикладами
реалізації цього методу у процесі розвитку ставлення до природи можуть бути
використані вчителем такі асоціативні образи, як «танці» бджіл, екологічна «піраміда»
тощо.
v Метод художньої
репрезентації природних об’єктів. Скажімо, ставлення учнів до луки, озера чи лісу буде формуватися значно
ефективніше, коли поряд з науковою інформацією вчитель буде використовувати
поезію, класичні літературні твори, музичні п’єси, твори живопису, графіки,
декоративно-ужиткового мистецтва.
v Метод
екологічної лабіалізації , що
полягає в цілеспрямованій
корекційній дії на певні взаємозв’язки в образі світу особистості, внаслідок
чого виникає психологічний дискомфорт, зумовлений розумінням неефективності
усталених стратегій індивідуальної екологічної діяльності.
v Метод
екологічної рефлексії . Якщо школяр забув своєчасно полити кімнатні квіти, його можна запитати:
«Що вони могли б про тебе подумати?». Безумовно, з погляду рослин він
«виглядає» безвідповідальною, жорстокою людиною.
v Метод
екологічної ідентифікації , що полягає в педагогічній
актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкта,
ситуацій, обставин, в яких він перебуває.
v Метод екологічної
емпатії , що має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за
стан природного об’єкта, а також співчуття йому. Метод екологічної емпатії передбачає використання запитань, що
актуалізують прояви емпатії до живих істот, на кшталт «Що він тепер відчуває?»,
«Який він має настрій?».
v Метод
екологічної турботи полягає в педагогічній актуалізації
екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння благу природних об’єктів. Метод
стимулює прояви співучасті, підтримки, опіки, тобто діяльної участі в життєвих
ситуаціях природних об’єктів. При цьому турбота про світ природи спонукає школярів до підвищення своєї
екологічної компетентності – до оволодіння необхідними знаннями, уміннями
і навичками. Адже для того, щоб надати кваліфіковану допомогу будь-якому
природному об’єкту, слід знати і вміти, що і як потрібно зробити.
v Метод
ритуалізації екологічної діяльності полягає в педагогічній
організації традицій і ритуалів, пов’язаних з діяльністю, спрямованою на світ
природи. Потужний потенціал щодо реалізації цього методу акумульовано у
традиціях українського народу (розчищення
джерел і криниць, екологічні толоки, приваблювання і охорона птахів, Різдвяні
та Новорічні свята з традиційним Дідухом замість ялинки).
v Метод екологічних
експектацій полягає в педагогічній актуалізації емоційно
насичених очікувань майбутніх контактів особистості зі світом природи. Наприклад, перед екскурсією до лісу педагог
налаштовує учнів на те, що вони «йдуть у гості до лісу». Адже, коли збираються в
гості, відповідно одягаються, не смітять тощо.
v Метод бесіди
v Метод прикладу - врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами;
етапність наслідування; джерела для наслідування; використання негативного
прикладу у вихованні. Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу
для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна
довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом.
Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю
наочністю і конкретністю.
v Метод інтерв’ю.
v Метод анкетування.
v Метод
спостереження.
v Метод гри. Екологічні ігри та
завдання дають дитині змогу відчути себе частиною природи, реагувати на
проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити її від небезпеки.
Сюжетні ігри з екологічним змістом допомагають дітям ознайомитися з діяльністю
людей, які досліджують стан природи та охороняють її.
Екологічне
виховання школярів здійснюється шляхом поєднання різних форм роботи:
1. Навчально-дослідницька
діяльність:
· організація і проведення еколого-краєзнавчих екскурсій,
· організація і проведення дослідів та міні досліджень,
· виконання практичних завдань.
2. Природоохоронна діяльність:
· екологічні акції,
· посадка зелених насаджень,
· виготовлення годівниць та шпаківень,
· догляд за рослинами,
· екологічні суботники,
· рейди по впорядкуванню
парку, берегової зони річки.
3. Навчально-просвітницька
діяльність:
· втілення та захист екопроектів,
· конкурси малюнків, плакатів, листівок,
· конкурси екологічних казок, віршів,
· складання звернень до жителів села,
· виступи на загальношкільних лінійках,
· випуск «Екологічного вісника» - екологічної газети,
· проведення тематичних декад, тижнів,
· випуск буклетів на екологічну тематику,
· створення комп’ютерних презентацій.
Немає коментарів:
Дописати коментар