Екологічна компетентність. Екологічне виховання та освіта. Екологічна культура молодшого школяра

ФOРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

В умовах сьогодення гостро постали перед людством екологічні проблеми: забруднення ґрунтів, повітря, водойм токсичними відходами, вимирання десятків видів рослин та тварин, озонові діри, збереження генофонду та ін. Головною причиною усіх негараздів природи була і є людина. Не усвідомлюючи свого місця у навколишньому природному середовищі, вона шкодить насамперед собі, своїм нащадкам. Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості.

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку в учнів основ екологічної культури. Самою природою обумовлено соціальне призначення дитинства – адаптація дитини до природи і суспільства, здатність брати відповідальність за свої вчинки перед людьми, рослинним і тваринним світом. Початкова школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшої бази вивчення природничо-математичного циклу, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозв’язків і взаємозалежностей  у природі, вивчення та дослідження куточків рідного краю.

Знання про природу розвивають ерудицію, світогляд, мислення, мовлення, волю, почуття, уяву, творчі та дослідницькі здібності, спостережливість, екологічну культуру, позитивні моральні якості, навички навчальної праці, різноманітні теоретичні й практичні способи діяльності, зокрема способи пізнавальної діяльності, сприяють успішній адаптації у навколишньому середовищі.

Дієвими засобами екологічного виховання учнів є:

Ø    Тренінгові вправи, яскравим прикладом яких є екологічні казки. Учням пропонують згадати в своєму житті якісь факти або події, пов’язані з природою (асоціації можуть бути як позитивні, так і негативні), які вразили їх настільки, що залишились у пам’яті. Приблизно через 10 хв. роздумів можна починати слухати «екологічні казки». Для допомоги учням можна запропонувати папір, олівці або фломастери.

Ø    Заняття-тренінги, які бажано проводити на відкритому повітрі, в мальовничому природному куточку. Це дає можливість учням глибше відчути свій зв’язок з живою природою. Крім того, вправи та режими, передбачені тренінговою формою роботи, найвдаліше реалізуються саме в природі. Особливого значення при проведенні таких занять набуває робота з відчуттями, коли учні після відповідного завдання обмінюються своїм почуттєвим досвідом перебування в природі.

Ø    Творча «терапія» – відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних засобами мистецтва. Досить широко можуть бути використані засоби образотворчого мистецтва, ліплення (глина, пластилін), моделювання природними матеріалами, музика. Доцільно використовувати творчу «терапію» в структурі екопсихологічного тренінгу після вправ на емпатію (співпереживання) та ідентифікацію з природними об’єктами. В структурі уроку творча «терапія» вдало інтегрується на будь-якому етапі його залежно від інформації, яку подає вчитель.

Ø    Імітаційне моделювання – прогнозування та демонстрація природних процесів і фрагментів екологічної реальності шляхом відбиття створеної моделі через особистісну включеність у неї.

Пошук відповіді на питання – як вчити – виводить на категорію методів навчання. В екологічному вихованні та освіті діють, зокрема, загальноприйняті методи виховання і методи екологічного виховання:

v Метод екологічних асоціацій  Прикладами реалізації цього методу у процесі розвитку ставлення до природи можуть бути використані вчителем такі асоціативні образи, як «танці» бджіл,  екологічна «піраміда» тощо.

v Метод художньої репрезентації  природних об’єктів. Скажімо, ставлення учнів до луки, озера чи лісу буде формуватися значно ефективніше, коли поряд з науковою інформацією вчитель буде використовувати поезію, класичні літературні твори, музичні п’єси, твори живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва.

v Метод екологічної лабіалізації , що  полягає в цілеспрямованій корекційній дії на певні взаємозв’язки в образі світу особистості, внаслідок чого виникає психологічний дискомфорт, зумовлений розумінням неефективності усталених стратегій індивідуальної екологічної діяльності.

v Метод екологічної рефлексії . Якщо школяр забув своєчасно полити кімнатні квіти, його можна запитати: «Що вони могли б про тебе подумати?». Безумовно, з погляду рослин він «виглядає» безвідповідальною, жорстокою людиною.

v Метод екологічної ідентифікації , що полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкта, ситуацій, обставин, в яких він перебуває.

v Метод екологічної емпатії , що має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного об’єкта, а також співчуття йому. Метод екологічної емпатії передбачає використання запитань, що актуалізують прояви емпатії до живих істот, на кшталт «Що він тепер відчуває?», «Який він має настрій?».

v Метод екологічної турботи  полягає в педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння благу природних об’єктів. Метод стимулює прояви співучасті, підтримки, опіки, тобто діяльної участі в життєвих ситуаціях природних об’єктів. При цьому турбота про світ природи спонукає школярів до підвищення своєї екологічної компетентності – до оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками. Адже для того, щоб надати кваліфіковану допомогу будь-якому природному об’єкту, слід знати і вміти, що і як потрібно зробити.

v Метод ритуалізації  екологічної діяльності полягає в педагогічній організації традицій і ритуалів, пов’язаних з діяльністю, спрямованою на світ природи. Потужний потенціал щодо реалізації цього методу акумульовано у традиціях українського народу (розчищення джерел і криниць, екологічні толоки, приваблювання і охорона птахів, Різдвяні та Новорічні свята з традиційним Дідухом замість ялинки).

v Метод екологічних експектацій  полягає в педагогічній актуалізації емоційно насичених очікувань майбутніх контактів особистості зі світом природи. Наприклад, перед екскурсією до лісу педагог налаштовує учнів на те, що вони «йдуть у гості до лісу». Адже, коли збираються в гості, відповідно одягаються, не смітять тощо.

v Метод бесіди

v Метод прикладу - врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування; джерела для наслідування; використання негативного прикладу у вихованні. Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом. Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю.

v  Метод інтерв’ю.

v   Метод анкетування.

v  Метод спостереження.

v  Метод гри. Екологічні ігри та завдання дають дитині змогу відчути себе частиною природи, реагувати на проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити її від небезпеки. Сюжетні ігри з екологічним змістом допомагають дітям ознайомитися з діяльністю людей, які досліджують стан природи та охороняють її.

Екологічне виховання школярів здійснюється шляхом поєднання різних форм роботи:

1. Навчально-дослідницька діяльність:

·  організація і проведення еколого-краєзнавчих екскурсій,

·  організація і проведення дослідів та міні досліджень,

·  виконання практичних завдань.

2. Природоохоронна діяльність:

·  екологічні акції,

·  посадка зелених насаджень,

·  виготовлення годівниць та шпаківень,

·  догляд за рослинами,

·  екологічні суботники,

·  рейди по впорядкуванню  парку, берегової зони річки.

3. Навчально-просвітницька діяльність:

·  втілення та захист екопроектів,

·  конкурси малюнків, плакатів, листівок,

·  конкурси екологічних казок, віршів,

·  складання звернень до жителів села,

·  виступи на загальношкільних лінійках,

·  випуск «Екологічного вісника» - екологічної газети,

·  проведення тематичних декад, тижнів,

·  випуск буклетів на екологічну тематику,

·  створення комп’ютерних презентацій.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

 Людина була і завжди залишиться сином природи, і те, що ріднить її з природою, повинно використовуватися для її залучення до багатства духовної культури. Світ, який оточує дитину, це перш за все світ природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. Я вбачаю виховний сенс у тому, щоб дитина бачила, відчувала ,переживала, осягала розумом , як велику таємницю. залучення до життя в природі…

В.О.Сухомлинський

У сучасному розумінні під екологічною компетентністю розуміють здатність особистості вирішувати різного рівня проблеми і завдання, що виникають у життєвих ситуаціях та професійній діяльності, формування екологічної культури, мотивів, знань, навчального й життєвого досвіду, пов’язаних із збереженням довкілля. 

Екологічна компетентність дає змогу сучасній особистості відповідально вирішувати життєві ситуації, підпорядковуючи задоволення своїх потреб принципам сталого розвитку. Тому екологічна освіта потребує особливої уваги, оскільки збалансованість є результатом узгодження економічно-соціального розвитку суспільства та збереженням довкілля. Формування екологічної компетентності громадян України є одним з найголовніших пріоритетів розвитку освіти, що проголошено деклараціями ООН і врегульовано низкою інших законодавчих документів нашої держави. 

Видатний педагог В. О. Сухомлинський стверджував, що природа лежить в основі дитячого мислення та творчості. Учений вважав, що формувати у людини ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку. Основою екологічної підготовки мають бути, звичайно, біологічні знання — закони життя живої природи і розуміння того, як необхідно жити, щоб не порушити гармонії навколишнього середовища. Процес формування природознавчої компетентності учня шляхом засвоєння системи інтегрованих знань про природу, способів навчально-пізнавальної діяльності, розвитку ціннісних орієнтацій у різних сферах життєдіяльності та природоохоронної практики враховано розробці Державного стандарту, запровадженому МОН України в загальноосвітніх школах з 2012 року. Проблема екологічної освіти і виховання в Українів надзвичайно актуальною і має велике значення для сьогодення та майбутнього. Тому, враховуючи великий досвід громадських організацій, науковців і педагогів, необхідно об’єднати зусилля з досвідом установ системи освіти у розв’язанні проблем екологічної освіти та виховання у державі. Нині в умовах широкомасштабного економічного розвитку передових країн світу постає нагальна проблема нагромадження та поглиблення наукових знань, зростання рівня освіченості нації, що невід’ємно віддзеркалюється на політичному та економічному становищі країни, на її інформаційному просторі та глобалізації проблем виживання людства. Це особливо є актуальним, адже поряд із глобалізації людської цивілізації постає проблема забезпеченості їх продуктами харчування, якісною водою; всебічно обговорюються та розробляється стратегія боротьби людства із загальним потеплінням клімату, пошуку та застосування альтернативних джерел енергії; запроваджуються заходи у боротьбі із поширенням інфекційних хвороб. Саме такі передумови вимагають від кожної людини новітнього розуміння екологічного розвитку людства в гармонії з природою — важливим пріоритетом розвитку сучасного суспільства, що відіграє надзвичайно важливу роль у еволюції цивілізації і природи, відповідальності щодо неї. Тому формування екологічної культури кожної людини, і всього суспільства в цілому, є таким же важливим завданням школи, як і формування культури людських відносин. 

Екологічна свідомість як важлива частина світогляду школярів формується в процесі екологічного виховання. Воно являє собою систематичну педагогічну діяльність, спрямовану на розвиток екологічної освіченості і вихованості дітей; накопичення екологічних знань, формування вмінь і навичок діяльності в природі, морально-естетичного світогляду, високоморальних особистісних якостей і твердої волі у здійсненні природоохоронної роботи. 

Екологічне виховання здійснюється в результаті цілеспрямованого навчання. Учні в процесі вивчення різних предметів збагачуються екологічними знаннями. Цей взаємозв’язок і обумовленість різноманітних видів діяльності визначають систему екологічного виховання. 

Нині існують різні тенденції екологічної освіти стосовно пріоритету формування тих або інших підструктур екологічної свідомості. Більшість учених схиляються до необхідності популяризації екологічної просвіти громадян, через засвоєння екологічних знань і виховання здатності бачити комплексні проблеми в природному середовищі, щоб запобігти екологічній кризі. Для забезпечення успіху в формуванні в учнів екологічних понять, елементів екологічної культури застосовується ціла низка сучасних методів та педагогічних прийомів. 

Одним із перспективних є метод проектів. Це спосіб організації педагогічного процесу, що базується на взаємодії педагога і вихованця між собою і довкіллям. Саме виконання учнями конкретного проекту забезпечує поетапний практичний підхід формування їх світогляду. Використовуються різномісні підходи застосування методу, що різняться як за цільовою установкою (ігровий, творчий, пізнавальний, вирішення проблеми, проект — вправа тощо), так і за складом учасників (колективний, груповий, індивідуальний) та терміном виконання (довготривалий, короткочасний). Саме використання цього методу найбільш повно сприяє формуванню екологічних знань учнів, збагаченню їх життєвого досвіду у процесі конкретної взаємодії, з об’єктами живої природи, формуванню понять про взаємозв’язки у природі, розвитку емоційно-чуттєвої сфери особистості дитини у процесі її спілкування з природою. 

У наукових працях Г. Тарасенко визначено ціннісне ставлення особистості до природи як ставлення до життя загалом. За таких умов відбувається формування у учнів нового екологічного мислення. З цією метою, вказує вчена, варто змінити агресивно-споживацький підхід до природи на любовно-творчий, який і стане основою розповсюдження етики і естетики на систему взаємовідносин людини і природи. Природа в освітніх закладах представлена, насамперед, як об`єкт наукового вивчення, що й обумовлює відповідні форми й методи навчально-виховної роботи. В той же час майже не акцентується увага на тому, що природа є соціальною цінністю, яка визначається моральними та естетичними імперативами, виробленими людською культурою. Педагог повинен розуміти, що основним об`єктом і предметом екологічної освіти й виховання має стати суб`єктивне, індивідуальне відображення соціальної цінності природи в свідомості вихованця, що відбувається в системі його ціннісних орієнтацій. У сучасному розумінні екологічна освіта повинна ґрунтуватись на екологічно-ціннісних принципах через поєднання біологічно-матеріальних та соціальних потреб. 

Основні екологічні поняття — взаємозв’язок живих істот одна з одною, довкіллям, різноманітний вплив людини на природу, розкриваються на уроках природознавства. І чим раніше учні їх засвоять, тим вагомішим буде результат. Адже в цей період виховуються основні риси характеру особистості спілкування з природою. Процес пізнання природи та її законів копіткий, він здійснюється шляхом спостережень та відкриттів. Відчуття краси, розуміння природи не приходить саме по собі. Найповніше забезпечують творчий розвиток кожного учня індивідуалізація та диференціація навчання. Велика увага приділяється на уроках природознавства вихованню спостережливості, пробудженню фантазії дитини, розвитку навичок проведення експериментів, розв’язанню творчих завдань, виробленню умінь порівнювати, аналізувати і знаходити шляхи розв’язання і проблемних ситуацій. 

Кожний проект маленький крок на шляху до екологічної культури, і краплина у те море життєвого досвіду, яке формує особистість. При цьому чітко визначається, коли і з якою метою буде використовуватись конкретний проект; місце та умови проекту (урок, позакласні заняття, домашнє завдання); за потреби забезпечується належним обладнанням; діти опрацьовують відповідну літературу, інформаційний матеріал; здійснюється систематичний контроль за його виконанням, за оформленням дібраних матеріалів. Виконання проекту дітьми розпочинається з визначення — «мої кроки від підніжжя до вершини», тобто з планування дій. При цьому необхідно враховувати психологічні особливості молодших школярів, які не дозволяють ставити перед ними надто віддалені завдання чи охоплювати одночасно декілька напрямків діяльності. 

Значна увага екологічному вихованню нами зосереджується на уроках української мови (навчання грамоти). При підготовці до уроку, чітко визначаються логічні зв’язки між його етапами. Створюються і розв’язуються проблемні ситуації, застосовуються різні форми і методи викладу навчального матеріалу, поєднується індивідуальна робота з колективною, самостійна з фронтальною, групова з роботою в парах. Для актуалізації опорних знань, умінь і навичок пропонуються підготовчі вправи, мотивуючи знання дітей і створюючи проблемні ситуації для наступної, пошукової діяльності. Велика увага також приділяється роботі учнів з художнім словом написанню творчих робіт. Саме цей вид роботи дає можливість кожному учневі виявити свою індивідуальність, оперуючи набутими на попередніх уроках знаннями, сприяє збагаченню лексичного запасу школярів, допомагає осмисленню різних функцій зображувальних засобів мови. З цією метою практикуються різноманітні вправи, які сприяють розвитку знань про довкілля та вихованню бережливого ставлення до навколишнього світу; проводяться зорові, слухові, зорово-слухові, пояснювальні, попереджувальні диктанти з природничо-екологічним змістом, які сприяють збагаченню словникового запасу учнів, розвитку мовленнєвої діяльності; використовуються дидактичний і роздатковий матеріал екологічного змісту. 

Для створення емоційно-чуттєвої атмосфери уроку демонструються репродукції картин художників-пейзажистів у супроводі класичної музики на тему природи. Впровадження екологічних проектів «Ліс дякує і сердиться», «Розвідка осінніх прикмет (весняних, зимових)» та інших на уроках української мови дають можливість зробити навчання школярів захоплюючим, різноманітним, особистісним і суспільно-значущим. 

На уроках читання при опрацюванні текстів з букваря, дітям демонструються мультимедійні презентації про життя птахів, звірів, їх значення у природі. 

Аналогічні методичні підходи також використовуються і на уроках математики (цікаві задачі про масу тварин, відстань перельоту птахів, визначення довжини тіла тварин, тривалість життя комах тощо). 

Значна увага екологічному вихованню приділяється на уроках образотворчого мистецтва і трудового навчання, виготовляючи попереджувальні знаки для правильної поведінки в природному середовищі, малюючи плакати екологічного змісту, оформлюючи відповідні проекти. Діти на уроках зображують мешканців лісу: диких тварин та птахів. Під час опрацювання теми уроку з образотворчого мистецтва «Їжачок-хитрячок» дітям демонструємо уривок із відеофільму, у якому розповідається про життя і користь їжачка. 

На уроках трудового навчання, після відповідної домашньої підготовки (збір інформації про життя черепахи), діти мають змогу власноруч виготовити аплікацію на тему «Весела черепашка». Усі роботи дітей виставляються на класному стенді. 

Екологічна компетентність повинна формуватись не лише на уроках, а й в позаурочний час. Виховні заходи екологічного змісту «Природа просить допомоги», «Охороняйте первоцвіти», «Зустріч птахів», «Розмова дерев», «Зелена аптека», «В гостях у мудрого лісовичка» допомагають розкрити естетичне, пізнавальне, оздоровче, практичне значення природи в житті людини, сформувати та розвинути знання про екологічні зв’язки про взаємозв’язки людини з природою. 

Результатом екологічної освіти та виховання є особистість із сформованими екологічними компетентностями та високим інтелектом, яка у майбутньому зможе розв’язувати екологічні проблеми на основі наукових знань процесів розвитку природи, керуючись національними гуманістичними ідеалами і традиціями. 

Система екологічного виховання, яка здійснюється на уроках та в позаурочний час, дає можливість учням зрозуміти: в яких фарбах, образах, словах, мелодіях постає перед кожним оточуючий світ, який відрив душі на різноманітні контакти з довкіллям, чи не байдужа вона, чи не проникло в неї зло, що доброго може внести кожен в навколишній світ. У результаті формується позитивний морально-психологічний клімат у класному колективі, особистий досвід дитини, її моральні риси. Це нам доводять спостереження, проведенні шкільним психологом. 

Екологічне виховання школярів початкових класів необхідно для їх гармонійного розвитку з природою. Результатом екологічної освіти та виховання учнів є особистість із сформованою екологічною культурою та високим інтелектом, яка в майбутньому зможе розв’язувати екологічні проблеми, а також на основі набутих наукових знань та керуючись національними гуманістичними ідеалами і традиціями буде всебічно зберігати природу, раціонально використовувати її ресурси.